сотка
СО́ТКА, и, ж.
1. Те саме, що со́тня 1.
Обходив [дід] церкву рівно сто разів, підладжуючи так, аби сотка припадала саме під схід сонця (Хотк., II, 1966, 136);
Назначив на книжку ціну лише 75 крейцарів і мав надію, що хоч яку сотку зароблю за то [те], що писав у поті чола (Мак., Вибр., 1954, 8);
В торбині був уже розпечатаний лист, чистий папір, гребінець і декілька соток грошей (Панч, Гомон. Україна, 1954, 61).
2. Одна сота частина якої-небудь одиниці, міри (перев. гектара, трудодня і т. ін.).
— Оце такий для мене горо́д?! П’ятнадцять соток?! (Вишня, І, 1956, 439).
3. тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь.
Толокою.. бігли та перехрещувалися сотки ледво [ледве] видних стежечок (Фр., III, 1950, 84);
Сотки людей перейшли, не замітили бідака, не подав ніхто помічної руки (Ков., Світ.., 1960, 24).
4. розм., рідко. Міра горілки, що дорівнює сотій частині відра;
// Пляшечка такого вмісту.
На комині дві пляшечки-«сотки» стоїть (Тесл., З книги життя, 1949, 146).
Словник української мови (СУМ-11)