спантеличувати

СПАНТЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Викликати розгубленість, замішання, подив у кого-небудь.

І слова Лукійченка, і його погляд спантеличили Рубіна (Сенч., На Бат. горі, 1960, 5);

Розмахнувся [Стьопа] і тріснув по ведмежій морді ліхтарем. Очевидно, ця відсіч, хоч і слабка, спантеличила ведмедя (Трубл., Лахтак, 1953, 62);

// Змушувати втрачати послідовність думки; збивати.

Слухаючи його, він робив якісь мімічні знаки, намагався не то спантеличити його, не то привернути до себе увагу (Коцюба, Нові береги, 1959, 117);

// Впливаючи яким-небудь чином, спонукувати до зміни поведінки.

[Захарко:] Коли б Гапка не спантеличила Василя?.. І знов подумаєш і так: вона мати! Звичайно, вона бажає, щоб.. дитині якнайкраще, якнайлегше… (Кроп., II, 1958, 155);

Не спантеличити [Марину] влесливим словом (Горд., Дівчина.., 1954, 104).

Значення в інших словниках

1. спантеличувати — спантели́чувати дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. спантеличувати — Збивати з пан телику, пантеличити, с. ошелешувати, приголомшувати.  Словник синонімів Караванського
3. спантеличувати — -ую, -уєш, недок., спантеличити, -чу, -чиш, док., перех., розм. Викликати розгубленість, замішання, подив у кого-небудь. || Змушувати втрачати послідовність думки; збивати. || Впливаючи яким-небудь чином, спонукувати до зміни поведінки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. спантеличувати — СПАНТЕЛИ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., СПАНТЕЛИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, розм. Викликати розгубленість, замішання, подив у кого-небудь. І слова Лукійченка, і його погляд спантеличили Рубіна (І.  Словник української мови у 20 томах