сповиточок

СПОВИТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до сповито́к.

Малесенький голосок дзвенить тихенько і любенько над сповитим братиком, що дремле у сповиточку (Вовчок, VI, 1956, 343);

І що творилось з дідом Гуком!.. Він марив, жив і снив онуком. Бувало візьме в сповиточок І страшно важно йде селом (Воскр., З перцем!, 1957, 177).

◊ З [са́мого] сповито́чка (розм. сповито́чку) — з віку немовляти.

— Бува й таке, що з сповиточку ласки-добра не знаєш,— вік звікуєш під палкою… (Вовчок, І, 1955, 141);

— А ви змалечку рибалите, дідусю? — З самого сповиточку, як тільки ходити навчився (Збан., Мор. чайка, 1959, 69);

У (в) сповито́чку — у віці немовляти, немовлям.

Я свого отця-неньки не знаю; я ще в сповиточку зосталася сиротою (Вовчок, І, 1955, 181);

— Їм [дітям] розім’ятись [хочеться], силу показати, а ви плачете над ними, мов над тими, що в сповиточку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 135).

Значення в інших словниках

1. сповиточок — сповито́чок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. сповиточок — -чка, ч. Зменш.-пестл. до сповиток.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сповиточок — СПОВИТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до сповито́к. Малесенький голосок дзвенить тихенько і любенько над сповитим братиком, що дремле у сповиточку (Марко Вовчок); І що творилось з дідом Гуком!.. Він марив, жив і снив онуком.  Словник української мови у 20 томах
4. сповиточок — з (са́мого) сповитка́ (сповито́чка). З ранніх років; з віку немовляти. — Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка (О. Гончар); — А ви змалечку рибалите, дідусю? — З самого сповиточка, як тільки ходити навчився (Ю. Збанацький).  Фразеологічний словник української мови
5. сповиточок — Сповиток, -тку м. Пеленки. Дитина в сповитку. Левиц. І. 109. ум. сповиточок. Я ще в сповиточку зосталася сиротою. МВ. ІІ. 75.  Словник української мови Грінченка