сповідь

СПО́ВІДЬ, і, ж.

1. У православній і католицькій церкві — обряд покаяння в гріхах перед священиком і відпущення ним цих гріхів.

Вона жалкувала Явдохи: вона бачила тут кару божу. — Отже й померла — без сповіді, без святого причастя… (Мирний, І, 1949, 405);

— З вами, їй-богу, нагрішиш повну хату, ще й кімнату. Ще добре, що перед сповіддю! — говорила Лекерія Петрівна (Н.-Лев., І, 1956, 591);

[Д. Жуан:] Веди ченця, коротша буде справа. Скажи йому, що сповіді бажає всесвітній грішник дон Жуан (Л. Укр., III, 1952, 367);

Тільки двері відхилила [молодиця] — Чоловік озвався: — Чого тебе на сповіді Батюшка питався? (Рудан., Співомовки.., 1957, 6);

У церкві він буває у великий піст на говіння, щоб принести інспекторові гімназії довідку про сповідь та святе причастя (Смолич, Мир.., 1958, 32).

◊ Як на спо́віді — відверто, щиросердно, нічого не приховуючи.

Нічого робити бідному чоловікові: взяв та й признався князеві, як на сповіді (Стор., І, 1957, 54);

Він, звичайно, слабший на характер, пішов до Глафіри Іванівни і все, як на сповіді, розказав (Мик., Кадильниця, 1959, 13).

2. перен. Відверте признання в чому-небудь, розповідь про щось.

Вони ще дужче затоваришували. Почалися таємні сповіді важких думок та гадок (Мирний, I, 1949, 366);

Не знаю я, чи не буде часом Вам нелюбо слухати чужу сповідь, але я просто почуваю потребу висловитись перед Вами (Крим., Вибр., 1965, 569);

Говорив [Марко] з болем у голосі, краючи сумною сповіддю змучене серце (Цюпа, Назустріч.., 1958, 104).

Значення в інших словниках

1. сповідь — (зізнання перед Богом у скоєних гріхах) зізнання; (висловлювання жалю) каяття, покаяння.  Словник синонімів Полюги
2. сповідь — спо́відь іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
3. сповідь — (дія) каяття, покаяння, фр. дух <н. як на духу>; (зміст висловленого) зізнання, покаяння, відверта розповідь.  Словник синонімів Караванського
4. Сповідь — див. Таїнство Сповіді  Словник церковно-обрядової термінології
5. сповідь — [спов'ід'] -д'і, ор. -д':у, р. мн. -деий  Орфоепічний словник української мови
6. сповідь — -і, ж. 1》 У православній і католицькій церкві – обряд покаяння в гріхах перед священиком і відпущення ним цих гріхів. Як на сповіді — відверто, щиросердно, нічого не приховуючи. 2》 перен. Відверте зізнання в чому-небудь, розповідь про щось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. сповідь — СПО́ВІДЬ, і, ж. 1. У православній і католицькій церкві – обряд покаяння в гріхах перед священиком і відпущення ним цих гріхів; одне з християнських таїнств. Вона жалкувала Явдохи: вона бачила тут кару божу.  Словник української мови у 20 томах
8. сповідь — У католицизмі і православ'ї визнання гріхів перед священиком з метою отримання відпущення гріхів від імені Бога й Церкви; загальновживана назва таїнства спокути; практику с. відкидають протестантські Церкви.  Універсальний словник-енциклопедія
9. сповідь — як (мов, ні́би і т. ін.) на спо́віді, зі сл. призна́тися, розказа́ти і т. ін. Відверто, нічого не приховуючи. Нічого робити бідному чоловікові: взяв та й признався князеві, як на сповіді (О.  Фразеологічний словник української мови
10. сповідь — СПО́ВІДЬ (церковний обряд), ПОКАЯ́ННЯ, КАЯТТЯ́. Вона стояла в притворі церкви в отця Христофора Протасьєва, перед сповіддю, бліда, схвильована (О. Довженко); (Хвора:) А для таких, як я, в раю немає місця. (Черниця:) Все переможе щире каяття (Леся Українка).  Словник синонімів української мови
11. сповідь — Спо́відь, -віді, -віддю  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. сповідь — Сповідь, -ді ж. Исповѣдь. До сповіді готуюся да все Богу молюся. Мет. 371.  Словник української мови Грінченка