споконвік
СПОКОНВІ́К, присл. Те саме, що споконві́ку.
Після роботи хто куди,— Хто в драматичний, хто в співочий, Хто вчитись крою та шиття (Це діло споконвік дівоче Теж необхідне для життя) (Забашта, Нові береги, 1950, 91).
Словник української мови (СУМ-11)