спокушатися
СПОКУША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПОКУСИ́ТИСЯ, ушу́ся, у́сишся, док.
1. на що, чим і без додатка. Піддаватися спокусі, бажанню мати що-небудь, робити щось (принадне, вигідне, приємне і т. ін.).
Петрик уже четвертий шматок [пирога] наминає.. Щоб не спокушатись, став я дивитись під стіл (Багмут, Опов., 1959, 7);
Старий не спокусився на панську чарку і поніс своє горе в самотню хатину біля діброви (Стельмах, І, 1962, 44);
Тепер він твердо знав: Роман не піддався на його умовляння, не спокусився отамануванням. Він таки шукає шляху з табору (Ткач, Арена, 1960, 49).
2. з інфін., без додатка. Схилятися до чого-небудь, піддаватися бажанню зробити що-небудь.
— Ти — непутящий батько, що спокусився жінку в сина одбивати,— не спинялася Горпина (Л. Янов., І, 1959, 337);
Качок було так багато, що Лука Тихонович спокусився і влучним пострілом збив двох (Донч., III, 1956, 83).
Словник української мови (СУМ-11)