спонуканий
СПОНУ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спонука́ти.
Спонуканий добротним намислом розрадити чужі страждання й самому розважитись, Юхименко заглянув до кімнати (Кач., II, 1958, 342);
Андрій відштовхнув його [божевільного], і він полетів. Спонуканий жалістю, Андрій дістав з кишені і кинув шматок хліба (Довж., І, 1958, 244).
Словник української мови (СУМ-11)