спопеліти
СПОПЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Перетворитися у попіл, згоріти вщент.
Мовчки підняв батько сина і поніс до воза. Ручка в його звисла, а в їй картузик недогорілий… одежа спопеліла, опадає… (Гр., І, 1963, 449);
Надворі весна, а листя давно облетіло, спопеліли всі квіти й трава. Дерева повивертало [снарядами] з корінням (Кучер, Голод, 1961, 26).
◊ Спопелі́ти від со́рому — дуже засоромитися.
— Я думала, спопелію від сорому, коли мені сказали (Вільде, Сестри.., 1958, 303).
2. перен. Живучи в тяжких умовах, борючись з чим-небудь, стратити сили, стати душевно спустошеним;
// У боротьбі з чимось, у переживаннях розтратитися, витратитися.
Словник української мови (СУМ-11)