спопеліти
СПОПЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Перетворитися у попіл, згоріти вщент.
Мовчки підняв батько сина і поніс до воза. Ручка в його звисла, а в їй картузик недогорілий... одежа спопеліла, опадає... (Б. Грінченко);
Надворі весна, а листя давно облетіло, спопеліли всі квіти й трава. Дерева повивертало [снарядами] з корінням (В. Кучер).
2. перен. Живучи в тяжких умовах, борючись з чим-небудь, стратити сили, стати душевно спустошеним.
Вперше Андрій всерйоз думав про смерть. Душа спустошена так, ніби по ній пройшов ураган. Все спопеліло.
◇ Згоря́ти (згора́ти) / згорі́ти (спопелі́ти) від (з) со́рому див. згоря́ти;
(1) Спопелі́ти се́рцем – дуже змучитися; стати душевно спустошеним, байдужим до всього через важкі страждання, випробування і т. ін.
Мати спопеліла серцем – єдиний син загинув на фронті (з газ.);
Спопелі́лий се́рцем.
Жила [Лукина] невесело і незатишно, доживала віку. Байдужа до всього на світі, спопеліла серцем (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)