спохмурнілий
СПОХМУРНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до спохмурні́ти.
Спохмурнілий, з темним обличчям, опустивши руки, стояв він (Скл., Святослав, 1959, 80);
Люда сиділа в хаті.. віч-на-віч з пригніченими, спохмурнілими батьками (Вол., Дні.., 1958, 139);
Спохмурнілий Марат Крицевий напружено зігнувся над столом (Жур., Нам тоді.., 1968, 10).
2. у знач. прикм., перен. Похмурий, темний (про предмети і явища природи).
Від спохмурнілого лісу лягали незграбні тіні (Збан., Малин. дзвін, 1958, 17);
То один, то інший з церковнослужителів неспокійно поглядає на спохмурніле.. небо (Гончар, II, 1959, 358).
Словник української мови (СУМ-11)