співучень
СПІВУ́ЧЕНЬ, чня, ч., рідко. Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь; однокласник, однокурсник.
У Слуцькому замку у віденського каштеляна Яроніма Ходкевича гостив пан Скшетуський, далекий по жінці родич і співучень (Ле, Наливайко, 1957, 252);
Аркадій підійшов до гурту, коли Яша Баркін, оточений невеликим колом співучнів, розводив свої теревені (Коп., Тв., 1955, 388);
На розгорнутому фронтиспісі вміщений офорт В. Штернберга, Шевченкового друга і співучня по Академії мистецтв (Мист., 3, 1964, 23).
Словник української мови (СУМ-11)