співучень
СПІВУ́ЧЕНЬ, чня, ч., рідко.
Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь.
У Слуцькому замку у віденського каштеляна Яроніма Ходкевича гостив пан Скшетуський, далекий по жінці родич і співучень (Іван Ле);
Аркадій підійшов до гурту, коли Яша Баркін, оточений невеликим колом співучнів, розводив свої теревені (О. Копиленко);
На розгорнутому фронтиспісі вміщений офорт В. Штернберга, Шевченкового друга і співучня по Академії мистецтв (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)