1. Словник української мови у 20 томах

співучень

СПІВУ́ЧЕНЬ, чня, ч., рідко.

Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь.

У Слуцькому замку у віденського каштеляна Яроніма Ходкевича гостив пан Скшетуський, далекий по жінці родич і співучень (Іван Ле);

Аркадій підійшов до гурту, коли Яша Баркін, оточений невеликим колом співучнів, розводив свої теревені (О. Копиленко);

На розгорнутому фронтиспісі вміщений офорт В. Штернберга, Шевченкового друга і співучня по Академії мистецтв (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. співучень — співу́чень іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. співучень — Колега, однокашник, (з одного класу) однокласник. Словник синонімів Караванського
  3. співучень — -чня, ч., рідко. Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь; однокласник, однокурсник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. співучень — ОДНОКЛА́СНИК (той, хто навчається або навчався в одному класі), ОДНОКА́ШНИК розм., СПІВУ́ЧЕНЬ рідше, СПІВКЛА́СНИК рідше. Вулицею йшов Сергій Демиденко, Андрійків однокласник (О. Словник синонімів української мови
  5. співучень — СПІВУ́ЧЕНЬ, чня, ч., рідко. Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь; однокласник, однокурсник. У Слуцькому замку у віденського каштеляна Яроніма Ходкевича гостив пан Скшетуський, далекий по жінці родич і співучень (Ле, Наливайко, 1957... Словник української мови в 11 томах