спір

СПІР¹, спо́ру, ч.

1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту.

— Основою нашого спору нехай буде.. атеїзм… (Хотк., І, 1966, 51);

Оце, закінчивши сівбу І маючи дозвілля, Відпочиваємо добу (Сьогодні в нас неділя). Про те, Який там день у вас [в Америці], Тут вийшов спір між нами (Воскр., З перцем!, 1957, 129);

// Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін.

Бувають такі спори і така боротьба думок у пресі, які допомагають читачам ясніше зрозуміти питання політики, глибше усвідомити їх значення, твердіше розв’язати їх (Ленін, 24, 1972, 160);

Мені часто.. наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води (Л. Укр., V, 1956, 62);

// Серйозна суперечка; сварка.

І каже Лев: «Я зараз поділю [їжу]; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю!..» (Гл., Вибр., 1951, 110);

// перен. Суперечність, зіткнення.

Весь вік з водою він [байдак] у спорі, Все пінить хвилю і тремтить… А тій, блискучій, що за горе — Сплеснула й геть собі біжить (Черн., Поезії, 1959, 193).

2. перев. мн. Взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані перев. судом.

Між Рудим і Лукашевичем багато літ ішла судова тяганина за границю їх маєтностей. Спір той перейшов до них від колишніх власників (Рильський, Веч. розмови, 1964, 43);

Кожне дисциплінарне стягнення робітник або службовець може оскаржити в комісії по трудових спорах (Рад. Укр., 15.I 1967, 4).

СПІР², спо́ру, ч., розм. Швидкість, спритність, успішність (у роботі, діяльності і т. ін.).

— Постаріли ми ще за сі годи — нема й того спору в руках, що й тоді був (Барв., Опов.., 1902, 503);

[Мати:] Ей, рибонько, то ви вже обробились? Ну, що то сказано, як хто робітний та здужає?.. А в нас — маленька нивка, та й то бог спору не дає… (Л. Укр., III, 1952, 234).

Значення в інших словниках

1. спір — спір 1 іменник чоловічого роду словесне змагання спір 2 іменник чоловічого роду швидкість розм.  Орфографічний словник української мови
2. спір — див. СУПЕРЕЧКА; (в руках) спритність, швидкість, вправність, умілість, хист, спіх, моторність; спірка; п-к СПІРНИЙ, дискусійний, полемічний, г. контроверсійний.  Словник синонімів Караванського
3. спір — I спору, ч. 1》 Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна зі сторін обстоює свою думку, свою правоту. || Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. спір — Суперека, суперечка, суперечність, суперечливість  Словник чужослів Павло Штепа
5. спір — СПІР¹, спо́ру, ч. 1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту. Оце, закінчивши сівбу І маючи дозвілля, Відпочиваємо добу (Сьогодні в нас неділя).  Словник української мови у 20 томах
6. спір — СУПЕРЕ́ЧКА (словесне змагання між двома або кількома особами, при якому кожна із сторін обстоює свою правоту), СПІР, СПІ́РКА, ДИСКУ́СІЯ розм., СУПЕРЕ́КА діал., ПЕРЕ́ЧКА діал.; ПОЄДИ́НОК, ГЕРЦЬ, ПРЯ заст. книжн.  Словник синонімів української мови
7. спір — Спір, спо́ру, -рові; спо́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. спір — Спір, спо́ру м. 1) Споръ. Ні спору, ні ласки. Ном. № 7622. 2) Спорость, успѣшность въ работѣ. У їх великий спір у молочі. Кіевск. у. Постаріли ми ще за сі годи, — нема й того спору в руках, що й тоді був. Г. Барв. 503. 3) ?...  Словник української мови Грінченка