спір
СПІР¹, спо́ру, ч.
1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту.
— Основою нашого спору нехай буде.. атеїзм… (Хотк., І, 1966, 51);
Оце, закінчивши сівбу І маючи дозвілля, Відпочиваємо добу (Сьогодні в нас неділя). Про те, Який там день у вас [в Америці], Тут вийшов спір між нами (Воскр., З перцем!, 1957, 129);
// Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін.
Бувають такі спори і така боротьба думок у пресі, які допомагають читачам ясніше зрозуміти питання політики, глибше усвідомити їх значення, твердіше розв’язати їх (Ленін, 24, 1972, 160);
Мені часто.. наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води (Л. Укр., V, 1956, 62);
// Серйозна суперечка; сварка.
І каже Лев: «Я зараз поділю [їжу]; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю!..» (Гл., Вибр., 1951, 110);
// перен. Суперечність, зіткнення.
Весь вік з водою він [байдак] у спорі, Все пінить хвилю і тремтить… А тій, блискучій, що за горе — Сплеснула й геть собі біжить (Черн., Поезії, 1959, 193).
2. перев. мн. Взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані перев. судом.
Між Рудим і Лукашевичем багато літ ішла судова тяганина за границю їх маєтностей. Спір той перейшов до них від колишніх власників (Рильський, Веч. розмови, 1964, 43);
Кожне дисциплінарне стягнення робітник або службовець може оскаржити в комісії по трудових спорах (Рад. Укр., 15.I 1967, 4).
СПІР², спо́ру, ч., розм. Швидкість, спритність, успішність (у роботі, діяльності і т. ін.).
— Постаріли ми ще за сі годи — нема й того спору в руках, що й тоді був (Барв., Опов.., 1902, 503);
[Мати:] Ей, рибонько, то ви вже обробились? Ну, що то сказано, як хто робітний та здужає?.. А в нас — маленька нивка, та й то бог спору не дає… (Л. Укр., III, 1952, 234).
Словник української мови (СУМ-11)