спір
СПІР¹, спо́ру, ч.
1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту.
Оце, закінчивши сівбу І маючи дозвілля, Відпочиваємо добу (Сьогодні в нас неділя). Про те, Який там день у вас [в Америці], Тут вийшов спір між нами (С. Воскрекасенко);
// Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін.
Мені часто .. наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води (Леся Українка);
// Серйозна суперечка; сварка.
І каже Лев: “Я зараз поділю [їжу]; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю!..” (Л. Глібов);
// перен. Суперечність, зіткнення.
Весь вік з водою він [байдак] у спорі, Все пінить хвилю і тремтить... А тій, блискучій, що за горе – Сплеснула й геть собі біжить (Микола Чернявський).
2. перев. мн. Взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані перев. судом.
Між Рудим і Лукашевичем багато літ ішла судова тяганина за границю їх маєтностей. Спір той перейшов до них від колишніх власників (М. Рильський);
Кожне дисциплінарне стягнення робітник або службовець може оскаржити в комісії по трудових спорах (з газ.).
СПІР², спо́ру, ч., розм.
Швидкість, спритність, успішність (у роботі, діяльності і т. ін.).
– Постаріли ми ще за сі годи – нема й того спору в руках, що й тоді був (Ганна Барвінок);
[Мати:] Ей, рибонько, то ви вже обробились? Ну, що то сказано, як хто робітний та здужає?.. А в нас – маленька нивка, та й то бог спору не дає... (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)