спірно

СПІ́РНО, розм. Присл. до спі́рни́й.

Люди спірно й весело розчищали пустир (Бойч., Молодість, 1949, 31);

Все в його спірно та гарно йшло (Барв., Опов.., 1902, 144);

Він працював поволі, розмірковано, не хапаючись, але робота посувалася спірно (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 226);

Добрячі коні спірно мчать поміж синіми разками хат (Стельмах, Хліб.., 1959, 75).

Значення в інших словниках

1. спірно — спі́рно прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. спірно — розм. Присл. до спірний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. спірно — СПІ́РНО, присл., розм., заст. Успішно. Люди спірно й весело розчищали пустир (О. Бойченко); Все в його спірно та гарно йшло (Ганна Барвінок); Він працював поволі, розмірковано, не хапаючись, але робота посувалася спірно (О. Кундзич); Добрячі коні спірно мчать поміж синіми разками хат (М. Стельмах).  Словник української мови у 20 томах
4. спірно — Спірно нар. Споро, спорно, успѣшно. У гурті їсться спірно і каша. Ном. № 10731. У дворі плідно, а в коморі спірно. Чуб. III. 366. Спірно копає — варт чарку дати. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка