спірний
СПІ́РНИЙ, а, е.
1. Який викликає спір ( див. спір¹ 1).
У рамках окремих організацій або партії в цілому можливі дискусії в спірних або не досить ясних питаннях (Статут КПРС, 1971, 14);
Спірним є.. походження самого слова «фарфор». Лінгвісти вважають, що це слово походить від арабського слова «фахфурі» (Розповідь.., 1970, 6);
У висоту досягає [драконове дерево] 60 метрів, окружність стовбура 13 метрів. Вік його спірний — від двох до чотирьох тисяч років (Веч. Київ, 16.Х 1967, 4).
2. Який є предметом спору ( див. спір¹ 2).
Знаючи хитрість і нечесність Шнайдера, сумнівалася [Регіна], чи вдасться здобути від нього спірну суму (Фр., VI, 1951, 270);
Прийшла до старости одна жінка й узяла балакати з їм [ним] про якусь спірну балку, де сіно дуже хороше (Крим., Вибр., 1965, 422).
СПІ́РНИ́Й, спі́рна́, спі́рне́, розм.
1. Спритний, вправний (про людину).
Чоловік спірний до роботи (Сл. Гр.);
// Прудкий (про коня).
Спірний кінь (Сл. Гр.).
2. Який виконується, здійснюється швидко й успішно (про роботу, справу і т. ін.);
// Швидкий (про ходу).
Він ішов незалежно своєю важкуватою, поважною і разом з тим спірною ходою (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 41).
Словник української мови (СУМ-11)