спіти
СПІ́ТИ¹, спі́ю, спі́єш, недок.
1. Ставати спілим, дозрілим (про плоди, овочі, злаки і т. ін.); дозрівати, достигати.
Ой з-за гори вітер віє — Калина не спіє (Чуб., V, 1874, 83);
Спіють груші й яблука (Рильський, Бабине літо, 1967, 39);
Навіть грудень не вкрива снігами ті долини, де зеленіють дерева і спіють мандарини (Забіла, У.. світ, 1960, 107);
В степах полтавських ниви спіють (Мас., Срібна дорога, 1946, 87);
*Образно. На ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… (Мирний, І, 1949, 125);
Їх вабили скарби далеких берегів, Де щире золото в підземних жилах спіє (Зеров, Вибр., 1966, 470).
2. перен. Досягати повної фізичної та духовної зрілості (про людину).
— Ось бачиш що? ти на порі, І Ярина спіє… (Шевч., І, 1951, 276).
3. розм. Ставати готовим до вживання (доварюючись, досмажуючись і т. ін.).
Може, у доньки ковбаси не спіють, тісто не сходить? (Ю. Янов., II, 1954, 213).
СПІ́ТИ², спі́ю, спі́єш, док., перех., розм. Заспівати, проспівати.
Не дали соловейкові ні їсти, ні пити, Заставляють соловейка славних пісень спіти (Чуб., V, 1874, 317).
Словник української мови (СУМ-11)