спічнути
СПІЧНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал. Спочити.
— Я не можу зараз назад вертати,— відповіла дівчина.. Я мушу спічнути (Коб., III, 1956, 325);
Сінокоси спічнуть од худібки, заростаючи велико зелом (Коцюб., II, 1955, 337);
— Спічни ще троха, спічни.— Ні, будемо йти,— і підіймалася [Маруся] на зранені ноги (Хотк., II, 1966, 276).
Словник української мови (СУМ-11)