сп’янчитися

СП’ЯНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., діал.

1. Сп’яніти.

І жінку лає [коваль], і дочку; а як сп’ янчиться, то всі вікном утікають: зараз битись! (Вовчок, І, 1955, 34).

2. Спитися.

— Що ж то йому за лихо сталося? — Сп’янчивсь і вмер (Вовчок, І, 1955, 260).

Значення в інших словниках

1. сп’янчитися — Сп’я́нчитися, -муся, -чишся, -чаться  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)