сп’янчитися —
СП’ЯНЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док., діал. 1. Сп’яніти. І жінку лає [коваль], і дочку; а як сп’ янчиться, то всі вікном утікають: зараз битись! (Вовчок, І, 1955, 34). 2. Спитися. — Що ж то йому за лихо сталося? — Сп’янчивсь і вмер (Вовчок, І, 1955, 260).
Словник української мови в 11 томах