староденний
СТАРОДЕ́ННИЙ, а, е, поет. Те саме, що старода́вній 1, 2.
Лях гуляє! Нема Богдана червонить І Жовті Води й Рось зелену. Сумує Корсунь староденний: Нема журбу з ким поділить (Шевч., І, 1963, 104);
Гомонять під Каневом селяни, Староденний Київ ожива (Рильський, II, 1960, 186);
Порадь мене, мій предку староденний, Як людський вік продовжити нужденний, Як доступитись загадок буття? (Зеров, Вибр., 1966, 73);
Попрямував тоді Нестор, їздець староденний, із почтом Власних синів і зятів до свойого [свого] прегарного дому (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 67).
Словник української мови (СУМ-11)