старчачий
СТАРЧА́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до ста́рець 3.
— На другий день уранці звелів нам пан старі думи й вірші співати, а сам усе записував. Нащо йому були ті старчачі співи, бог його знає (Морд., І, 1958, 54);
— Я ніколи не забуду, як ви, Панасе Максимовичу, підняли мене, малого хлопця, старчачого поводиря на ярмарку, і привезли в комуну (Минко, Ясні зорі, 1951, 243);
// Як у старця.
Були вони голі, хоч вік свій робили, В лахмітті старчачім.. ходили (Граб., І, 1959, 509).
2. Належний біднякові, злидареві.
З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (Граб., І, 1959, 553).
Словник української мови (СУМ-11)