старчачий
СТАРЧА́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до ста́рець 3.
– На другий день уранці звелів нам пан старі думи й вірші співати, а сам усе записував. Нащо йому були ті старчачі співи, бог його знає (Д. Мордовець);
– Я ніколи не забуду, як ви, Панасе Максимовичу, підняли мене, малого хлопця, старчачого поводиря на ярмарку, і привезли в комуну (В. Минко);
// Як у старця.
Були вони голі, хоч вік свій робили, В лахмітті старчачім .. ходили (П. Грабовський).
2. Належний біднякові, злидареві.
З пекла шумних столиць утечу я гай-гай, Затаївши журбу неслухняну, Придивлюся до ран, що шматують наш край, До старчачої хати загляну (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)