старчиха

СТАРЧИ́ХА, и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка.

Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (Н.-Лев., III, 1956, 8);

*У порівн. Прийшла [Ганна] змучена, боса, в подертому одязі, як старчиха (Гончар, Таврія, 1952, 420);

// Дуже бідна, убога жінка.

[Микита:] Я не віддав би [дочку] за Колодку. Чим він надзвичайний чоловік? [Митродора:] Наша дочка не буде за ним старчихою (Сам., II, 1958, 165);

— Хто мені скаже, чи не залишиться старчихою моя жінка і донька, якщо я спродамся і поїду за океан?.. (Стельмах, І, 1962, 197).

Значення в інших словниках

1. старчиха — старчи́ха іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. старчиха — див. жебрак  Словник синонімів Вусика
3. старчиха — СТАРЧИ́ХА, и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (І. Нечуй-Левицький); * У порівн. Прийшла [Ганна] змучена, боса, в подертому одязі, як старчиха (О.  Словник української мови у 20 томах
4. старчиха — -и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. || Дуже бідна, убога жінка.  Великий тлумачний словник сучасної мови