старчиха

СТАРЧИ́ХА, и, ж.

Жінка, що старцює; жебрачка.

Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. Прийшла [Ганна] змучена, боса, в подертому одязі, як старчиха (О. Гончар);

// Дуже бідна, убога жінка.

[Микита:] Я не віддав би [дочку] за Колодку. Чим він надзвичайний чоловік? [Митродора:] Наша дочка не буде за ним старчихою (В. Самійленко);

– Хто мені скаже, чи не залишиться старчихою моя жінка і донька, якщо я спродамся і поїду за океан?.. (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. старчиха — старчи́ха іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. старчиха — див. жебрак  Словник синонімів Вусика
3. старчиха — -и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. || Дуже бідна, убога жінка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. старчиха — СТАРЧИ́ХА, и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (Н.-Лев., III, 1956, 8); *У порівн.  Словник української мови в 11 томах