1. Словник української мови у 20 томах

старчиха

СТАРЧИ́ХА, и, ж.

Жінка, що старцює; жебрачка.

Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. Прийшла [Ганна] змучена, боса, в подертому одязі, як старчиха (О. Гончар);

// Дуже бідна, убога жінка.

[Микита:] Я не віддав би [дочку] за Колодку. Чим він надзвичайний чоловік? [Митродора:] Наша дочка не буде за ним старчихою (В. Самійленко);

– Хто мені скаже, чи не залишиться старчихою моя жінка і донька, якщо я спродамся і поїду за океан?.. (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. старчиха — старчи́ха іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. старчиха — див. жебрак Словник синонімів Вусика
  3. старчиха — -и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. || Дуже бідна, убога жінка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. старчиха — СТАРЧИ́ХА, и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (Н.-Лев., III, 1956, 8); *У порівн. Словник української мови в 11 томах