стлівати

СТЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЛІ́ТИ, стлі́ю, стлі́єш, док.

1. Руйнуватися, розпадатися від гниття, дії вологи і т. ін.

— Хата в нас стара, ще дореволюційна, підлога стліла (Збан., Малин. дзвін, 1958, 377);

// Поступово розкладатися, гнити.

Вони [тирани] бояться, що ти [Т. Шевченко] ще не згинув, Що в тій могилі не поліг, не стлів, Що в слушний час повернеш в Україну, Ще раз ї [її] збудиш громом своїх слів (Фр., XIII, 1954, 161).

2. Тліючи, згоряти до кінця, перетворюватися на попіл.

Весь танк горить.. Водій лежить в отаві… Стліває чуб у хлопця кучерявий (Стельмах, V, 1963, 39);

Тижні у полум’ї корчився хутір… Стліли в пожежі комори, скирти… (Олесь, Вибр., 1958, 229);

*Образно. Не стліла на попіл пісень моїх буряна лава (Перв., І, 1958, 215);

Чоловік на фронті, в окопах, під кулями. Вся душа стліла за ним (Ряб., Жайворонки, 1957, 167).

Значення в інших словниках

1. стлівати — стліва́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. стлівати — СТЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЛІ́ТИ, стлі́ю, стлі́єш, док. 1. Руйнуватися, розпадатися від гниття, дії вологи і т. ін. – Хата в нас стара, ще дореволюційна, підлога стліла (Ю. Збанацький); // Поступово розкладатися, гнити.  Словник української мови у 20 томах
3. стлівати — -аю, -аєш, недок., стліти, стлію, стлієш, док. 1》 Руйнуватися, розпадатися від гниття, дії вологи і т. ін. || Поступово розкладатися, гнити. 2》 Тліючи, згоряти до кінця, перетворюватися на попіл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стлівати — ГНИ́ТИ (псуватися під впливом мікроорганізмів), ГНИ́СТИ́, ЗАГНИВА́ТИ, ЗГНИВА́ТИ (ЗОГНИВА́ТИ рідше), РОЗКЛАДА́ТИСЯ, ТЛІ́ТИ, ПЕРЕТЛІВА́ТИ, СТЛІВА́ТИ, ПРІ́ТИ, ЗОПРІВА́ТИ рідше, ГОРІ́ТИ (під дією вологи й тепла). — Док.  Словник синонімів української мови