стомлений
СТО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стоми́ти.
Пан Адам був стомлений і мусив рано вставати (Коцюб., II, 1955, 248);
Держав солдат знамено і не падав, Увесь у ранах, стомлений украй… (Бичко, Вогнище, 1959, 29);
До вечора вони впоралися з гноєм і, стомлені нелюдською працею, повернулися додому (Чорн., Визвол. земля, 1959, 48);
Його кінь вже стомлений дорогою (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 223).
2. у знач. прикм. Який стомився, відчуває втому.
Стомлені женці кладуть на лаву й під лаву серпи, торби (Вас., III, 1960, 324);
Стомленій людині Так любо стрінуть затишний куток (Рильський, І, 1960, 235);
Обігнати на стомленій коняці два полки нічого було й думати (Багмут, Записки.., 1961, 102);
*Образно. Синіла ніч, дивились зорі, Дрімало стомлене село (Олесь, Вибр., 1958, 159);
// Перейнятий утомою.
Нарешті в його стомленім мозку засвітилась.. думка: на сім місці брела колись Марічка (Коцюб., II, 1955, 344);
Стомлені ноги ледве ступають по піску (Цюпа, Назустріч.., 1958, 99);
// Який виражає втому.
Старший лейтенант повернув у їхній бік стомлене обличчя, глянув здивовано сухими стомленими очима на хлопців (Збан., Таємниця.., 1971, 22);
То був голос її чоловіка, голос стомлений (Ю. Янов., II, 1958, 193).
Словник української мови (СУМ-11)