стомлений
СТО́МЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до стоми́ти.
Пан Адам був стомлений і мусив рано вставати (М. Коцюбинський);
Держав солдат знамено і не падав, Увесь у ранах, стомлений украй... (В. Бичко);
До вечора вони впоралися з гноєм і, стомлені нелюдською працею, повернулися додому (С. Чорнобривець);
Його кінь вже стомлений дорогою (В. Гжицький).
2. у знач. прикм. Який стомився, відчуває втому.
Стомлені женці кладуть на лаву й під лаву серпи, торби (С. Васильченко);
Стомленій людині Так любо стрінуть затишний куток (М. Рильський);
Обігнати на стомленій коняці два полки нічого було й думати (І. Багмут);
* Образно. Синіла ніч, дивились зорі, Дрімало стомлене село (О. Олесь);
// Перейнятий утомою.
Нарешті в його стомленім мозку засвітилась .. думка: на сім місці брела колись Марічка (М. Коцюбинський);
Стомлені ноги ледве ступають по піску (І. Цюпа);
// Який виражає втому.
Старший лейтенант повернув у їхній бік стомлене обличчя, глянув здивовано сухими стомленими очима на хлопців (Ю. Збанацький);
То був голос її чоловіка, голос стомлений (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)