сторукий
СТОРУ́КИЙ, а, е. Який має сто або багато рук.
— Чом я не сторукий? (Шевч., І, 1951, 115);
Знову вся сторука юрба кидалася довбати й кришити породу (Ткач, Плем’я.., 1961, 116);
*Образно. Яблуні сторукі.. крекчуть під центнерами антонівки, шафранки, кальвіля (Ю. Янов., II, 1954, 179);
// перен. Який може багато зробити, встигнути і т. ін.
— Понад усе люблю сіяти, садовити, плекати, щоб росло. Тоді я сторукий (Довж., І, 1958, 285).
Словник української мови (СУМ-11)