сторукий
СТОРУ́КИЙ, а, е.
Який має сто або багато рук.
– Чом я не сторукий? (Т. Шевченко);
Знову вся сторука юрба кидалася довбати й кришити породу (Д. Ткач);
* Образно. Яблуні сторукі .. крекчуть під центнерами антонівки, шафранки, кальвіля (Ю. Яновський);
// перен. Який може багато зробити, встигнути і т. ін.
– Понад усе люблю сіяти, садовити, плекати, щоб росло. Тоді я сторукий (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)