страмота
СТРАМО́ТА, и, ж., розм. Те саме, що со́ром 2-4.
Народе, вік порізнений зі мною Страмотою людської ворожди! Заблуда стала межи нас стіною; Хижацтва ще не зметені сліди (Граб., І, 1959, 69);
Не траплялось од настання світу Отакого гріха та страмоти, Як у Ліму біля Сараєва! (Перв., З глибини, 1956, 128).
Словник української мови (СУМ-11)