струмочок
СТРУМО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до струмо́к.
Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (Коцюб., І, 1955, 75);
Широке вилицювате обличчя.. блищало від поту, i маленькі струмочки текли з низького лоба до брів (Головко, II, 1957, 61);
Струмочки молока туго б’ють у кленове дзвінке денце (Стельмах, І, 1962, 156);
Ранок кинув струмочок ласкавого гарячого проміння в її покій (Досв., Гюлле, 1961, 39);
Хвилинами зерно переставало бігти. Тоді Явдоха стукала кулаком по дошці і знову жадібно слухала тонкий шелест небаченого в темряві сухого струмочка (Донч., III, 1956, 11);
*Образно. Вся попередня українська література — це ті струмочки і річечки, що несли свої води вперед, щоб потім, злившись, створити безмежне і бездонне море, яким нам уявляється Шевченко (Слово про Кобзаря, 1961, 11);
*У порівн. [Кость:] Голос ніжний-ніжний, як струмочок (Зар., Антеї, 1962, 54).
Словник української мови (СУМ-11)