струмочок
СТРУМО́ЧОК, чка, ч.
Зменш. до струмо́к.
Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський);
Широке вилицювате обличчя .. блищало від поту, і маленькі струмочки текли з низького лоба до брів (А. Головко);
Струмочки молока туго б'ють у кленове дзвінке денце (М. Стельмах);
Ранок кинув струмочок ласкавого гарячого проміння в її покій (Олесь Досвітній);
Хвилинами зерно переставало бігти. Тоді Явдоха стукала кулаком по дошці і знову жадібно слухала тонкий шелест небаченого в темряві сухого струмочка (О. Донченко);
* Образно. Вся попередня українська література – це ті струмочки і річечки, що несли свої води вперед, щоб потім, злившись, створити безмежне і бездонне море, яким нам уявляється Шевченко (з наук. літ.);
* У порівн. [Кость:] Голос ніжний-ніжний, як струмочок (М. Зарудний).
Словник української мови (СУМ-20)