струп
СТРУП, а, ч. Кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється.
У свитині латаній дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала (Шевч., II, 1963, 304);
Ахав [Красіцький], аж руками об поли бився, бачачи на дитячих тілах численні синяки, струпи та шрами з загоєних ран (Фр., IV, 1950, 233);
[Марина:] У мене ледве затяглася струпом від твоєї ж руки рана, а ти й струп хочеш зірвати… (Стар., Вибр., 1959, 308);
Ушкрябина взялася болячим, спухлим струпом (Ле, В снопі.., 1960, 51);
*Образно. Роси — як ті сльози, і струпом вкривалась під ними земля (Панч, II, 1956, 377).
Словник української мови (СУМ-11)