струп
СТРУП, а, ч.
Кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється.
У свитині латаній дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала (Т. Шевченко);
Ахав [Красіцький], аж руками об поли бився, бачачи на дитячих тілах численні синяки, струпи та шрами з загоєних ран (І. Франко);
[Марина:] У мене ледве затяглася струпом від твоєї ж руки рана, а ти й струп хочеш зірвати... (М. Старицький);
Ушкрябина взялася болячим, спухлим струпом (Іван Ле);
* Образно. Роси – як ті сльози, і струпом вкривалась під ними земля (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)