струнчити

СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, розм.

Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти.

Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (О. Гончар);

– Микита ваш виріс, правда, видющим, та викохувати воли – не парубоцьке діло. Самого ще струнчити треба... (Ф. Бурлака).

Значення в інших словниках

1. струнчити — стру́нчити дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. струнчити — див. лаяти  Словник синонімів Вусика
3. струнчити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. струнчити — I. ВИХО́ВУВАТИ кого (виробляти в когось певні риси характеру, прищеплювати комусь певні знання тощо; навчати когось правил культурної поведінки), ВИРО́ЩУВАТИ, ПЛЕКА́ТИ, РОСТИ́ТИ, ФОРМУВА́ТИ, ВИКОЛИ́СУВАТИ, ВИКОЛИ́ХУВАТИ, ЛІПИ́ТИ розм., ВИЛІ́ПЛЮВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
5. струнчити — Стру́нчити, -нчу, -нчиш, -нчать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. струнчити — СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти. Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (Гончар, III, 1959, 326)...  Словник української мови в 11 томах
7. струнчити — Струнчити, -чу, -чиш гл. Давать нагоняй, приструнивать. Г. Барв. 4. Батьків, щоб струнчити доволі, а мати, щоб пожалувать одна. Ном. № 9225,  Словник української мови Грінченка