струнчити
СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, розм.
Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти.
Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (О. Гончар);
– Микита ваш виріс, правда, видющим, та викохувати воли – не парубоцьке діло. Самого ще струнчити треба... (Ф. Бурлака).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- струнчити — стру́нчити дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- струнчити — див. лаяти Словник синонімів Вусика
- струнчити — -чу, -чиш, недок., перех., розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- струнчити — I. ВИХО́ВУВАТИ кого (виробляти в когось певні риси характеру, прищеплювати комусь певні знання тощо; навчати когось правил культурної поведінки), ВИРО́ЩУВАТИ, ПЛЕКА́ТИ, РОСТИ́ТИ, ФОРМУВА́ТИ, ВИКОЛИ́СУВАТИ, ВИКОЛИ́ХУВАТИ, ЛІПИ́ТИ розм., ВИЛІ́ПЛЮВАТИ розм. Словник синонімів української мови
- струнчити — Стру́нчити, -нчу, -нчиш, -нчать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- струнчити — СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти. Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (Гончар, III, 1959, 326)... Словник української мови в 11 томах
- струнчити — Струнчити, -чу, -чиш гл. Давать нагоняй, приструнивать. Г. Барв. 4. Батьків, щоб струнчити доволі, а мати, щоб пожалувать одна. Ном. № 9225, Словник української мови Грінченка