1. Словник української мови у 20 томах

струп

СТРУП, а, ч.

Кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється.

У свитині латаній дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала (Т. Шевченко);

Ахав [Красіцький], аж руками об поли бився, бачачи на дитячих тілах численні синяки, струпи та шрами з загоєних ран (І. Франко);

[Марина:] У мене ледве затяглася струпом від твоєї ж руки рана, а ти й струп хочеш зірвати... (М. Старицький);

Ушкрябина взялася болячим, спухлим струпом (Іван Ле);

* Образно. Роси – як ті сльози, і струпом вкривалась під ними земля (П. Панч).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. струп — Струп: — незагоєна до кінця рана [52] Словник з творів Івана Франка
  2. струп — струп іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. струп — -а, ч. Кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. струп — Струп, -па; стру́пи, -пів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. струп — СТРУП, а, ч. Кірка, яка вкриває поверхню або краї рани, що загоюється. У свитині латаній дрожала [дрижала] Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  6. струп — Струп, -пу м. 1) Струпъ. Чує муха де струп, туди й летить. Чуб. І. 268. Словник української мови Грінченка