Великий тлумачний словник сучасної мови

струнчити

стру́нчити

-чу, -чиш, недок., перех., розм.

Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. струнчити — стру́нчити дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
  2. струнчити — див. лаяти  Словник синонімів Вусика
  3. струнчити — СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., кого, розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти. Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (О.  Словник української мови у 20 томах
  4. струнчити — I. ВИХО́ВУВАТИ кого (виробляти в когось певні риси характеру, прищеплювати комусь певні знання тощо; навчати когось правил культурної поведінки), ВИРО́ЩУВАТИ, ПЛЕКА́ТИ, РОСТИ́ТИ, ФОРМУВА́ТИ, ВИКОЛИ́СУВАТИ, ВИКОЛИ́ХУВАТИ, ЛІПИ́ТИ розм., ВИЛІ́ПЛЮВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
  5. струнчити — Стру́нчити, -нчу, -нчиш, -нчать  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. струнчити — СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти. Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (Гончар, III, 1959, 326)...  Словник української мови в 11 томах
  7. струнчити — Струнчити, -чу, -чиш гл. Давать нагоняй, приструнивать. Г. Барв. 4. Батьків, щоб струнчити доволі, а мати, щоб пожалувать одна. Ном. № 9225,  Словник української мови Грінченка