стугонливий
СТУГОНЛИ́ВИЙ, а, е. Який утворює або здатний утворювати сильний стугін.
Данько молотить на точку жито, привезене вночі з-під Чупринок. Його ціп стугонливий на світанку всіх будить (Земляк, Лебедина зграя, 1971, 32);
Щось дуже тьохнуло в серці, швиденько зняв [государ] з аналоя срібний набат, затряс ним, важким і стугонливим (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 562);
// З стугоном.
Вік тачанок минув — танковий вік над степом гуркоче. Чуємо віддалений стугонливий гуркіт (Гончар, Людина.., 1960, 290).
Словник української мови (СУМ-11)