стукання

СТУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. сту́кати і звуки, утворювані цією дією.

Мене збудило сильне стукання до дверей (Фр., IV, 1950, 290);

— Де ж оце у вражого сина ділись музики та танці? — спитав о. Хведор, не чуючи в третій кімнаті гаму й стукання закаблуками (Н.-Лев., І, 1956, 146);

Самотній дідусь прислухається до стукання дощу (Рильський, Бабине літо, 1967, 54);

Чути вибухи бомб, несамовите стукання зеніток (Перв., Дикий мед, 1963, 17);

Вона підсувалась до нього, ніжно обіймала, схиляла йому на груди свою голову.. і, затаївши дух, слухала стукання його серця… (Досв., Гюлле, 1961, 81).

Значення в інших словниках

1. стукання — сту́кання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. стукання — СТУ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. сту́кати і звуки, утворювані цією дією. Мене збудило сильне стукання до дверей (І. Франко); Самотній дідусь прислухається до стукання дощу (М. Рильський); Чути вибухи бомб, несамовите стукання зеніток (Л.  Словник української мови у 20 томах
3. стукання — -я, с. Дія за знач. стукати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стукання — Сту́кання, -ння, -нню, -нням  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. стукання — Стукання, -ня с. Стучаніе.  Словник української мови Грінченка