стятий

СТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до стя́ти¹.

[Юлія:] Я колись на стятих смереках дуже гарні хрущі бачила (Фр., IX, 1952, 192);

Дівчинка у вінку з гіллячки винограду тягла за собою на віз кілька стятих батьком довгих лозин (Коцюб., І, 1955, 192);

// стя́то, безос. присудк. сл.

Де ж бо ти? Агей!.. Чи цвіт серця твого стято, Злою силою заклято? Чи тебе ордою взято Бранкою в полон? (Вороний, Вибр., 1959, 79).

Значення в інших словниках

1. стятий — стя́тий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. стятий — СТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. до стя́ти¹; // у знач. прикм. [Юлія:] Я колись на стятих смереках дуже гарні хрущі бачила (І. Франко); Дівчинка у вінку з гіллячки винограду тягла за собою на віз кілька стятих батьком довгих лозин (М.  Словник української мови у 20 томах
3. стятий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до стяти I. || стято, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови