стійко
СТІ́ЙКО. Присл. до стійки́й.
— Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? (Гончар, III, 1959, 207);
Запах [сірки] стійко тримався мало не цілий день (Голов., Тополя.., 1965, 5);
Жив Коляда у батьківській хаті, яка стійко витримала руйнуючу силу часу (Зар., На.. світі, 1967, 59);
Влас переносив біль стійко, й операцію було хутко закінчено (Дмит., Наречена, 1959, 49);
Стійко гвардійці зустріли фашистський вогонь і броню (Гонч., Вибр., 1959, 234);
Наші війська мужньо й стійко відбивали одну за одною атаки ворога (Ком. Укр., 2, 1969, 65).
Словник української мови (СУМ-11)