стійковий
СТІЙКОВИ́Й, а́, е́, заст. Вартовий;
// у знач. ім. стійкови́й, во́го, ч.
Поліціянт [поліцай] зачав свистати, звертати увагу інших стійкових на таємного втікача (Фр., VI, 1951, 429);
Коней було розведено по стайнях, і коло гармат.. маячив стійковий (Ю. Янов., І, 1958, 155).
Словник української мови (СУМ-11)