стійко
СТІ́ЙКО.
Присл. до стійки́й.
– Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? (О. Гончар);
Запах [сірки] стійко тримався мало не цілий день (С. Голованівський);
Жив Коляда у батьківській хаті, яка стійко витримала руйнуючу силу часу (М. Зарудний);
Влас переносив біль стійко, й операцію було хутко закінчено (Л. Дмитерко);
Стійко гвардійці зустріли фашистський вогонь і броню (І. Гончаренко);
Наші війська мужньо й стійко відбивали одну за одною атаки ворога (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)