сувійчик
СУВІ́ЙЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до суві́й 1, 2
Взяла [Оленка].. ситцю сувійчик, що батько на плаття набрав, Парасі дала (Тесл., З книги життя, 1949, 139);
Текля соромливо вийняла з-за спини горнятко сметани, десяток яєць і сувійчик білого полотна, що були зав’язані в шматочок підсиненої марлі (Кучер, Трудна любов, 1960, 170);
Ганна звичним оком окинула сувійчик під рукою, пропустила Захара, що з поклоном виложив на стіл дари (Горд., Чужу ниву.., 1940, 44).
Словник української мови (СУМ-11)