сувійчик
СУВІ́ЙЧИК, а, ч.
Зменш. до суві́й 1, 2.
Взяла [Оленка] .. ситцю сувійчик, що батько на плаття набрав, Парасі дала (А. Тесленко);
Текля соромливо вийняла з-за спини горнятко сметани, десяток яєць і сувійчик білого полотна, що були зав'язані в шматочок підсиненої марлі (В. Кучер);
Ганна звичним оком окинула сувійчик під рукою, пропустила Захара, що з поклоном виложив на стіл дари (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)