судник
СУ́ДНИК, а, ч.
1. Полиця, шафа для зберігання посуду, а також продуктів, напоїв і т. ін.
Донька.. жваво налагодила що слід до чаю, витягла з скрині в’язку бубликів, достала з судника десяток черствих пряників (Л. Янов., І, 1959, 215);
Торохнуло й покотилось щось над хатою. Дзвенять шибки, посуд на суднику, на воднику у сінях відра (Вас., Вибр., 1954, 70).
2. Поличка з образами; божник, божниця.
У куточку, на суднику, горів гасник (Скл., Карпати, II, 1954, 159).
Словник української мови (СУМ-11)